Трансгендерність — результат пропаганди?

Дві концепції гендерної ідентичності

Гендерну ідентичність протягом тривалого часу розглядали крізь призму однієї з двох концепцій:

1. Соціоцентрична теорія «психосексуальної нейтральності», яка стверджувала, що гендер можна виховати та/або нав’язати.
2. Теорія статевої диференціації центральної нервової системи, за якою гендер — наслідок особливостей функціонування ЦНС, а отже, його неможливо «штучно» визначити замість людини.

Накопичений масив даних сучасної нейроендокринології, молекулярної генетики та функціональної нейровізуалізації дозволив отримати підтвердження того, що гендерна ідентичність формується на етапі до народження під дією тих чи інших чинників.

Трансгендерність не є довільним рішенням. Гендерна ідентичність має стійку біологічну основу. Людина може вирішувати, як і коли розповісти про себе чи здійснити перехід — це окремі рішення.

Дослідження вказують, що на розвиток гендерної ідентичності можуть впливати гени та гормональні процеси ще до народження. Наука продовжує з’ясовувати деталі, але дедалі більше схиляється до другої гіпотези.

Чому конверсійна терапія не працює

З огляду на це медичний підхід до транс-людей остаточно змістився від спроб зміни ідентичності до гендерно-стверджувальної допомоги, терапевтична доцільність якої підтверджується масштабними даними.

На жаль, у багатьох країнах досі практикується конверсійна терапія транс-людей: там їхню ідентичність намагаються силою «змінити» та змусити «обрати бути цисгендерними». На слайді оригінального допису наведено мапу країн Європи, де транс-люди законодавчо захищені від конверсійної терапії, за даними TGEU.

Спроби примусово змінити гендерну ідентичність не мають надійно доведеної ефективності. Крім кейсу з Девідом Реймером, про якого йшлося у попередній публікації, безліч людей були скалічені через переконання про «вибір трансгендерності» чи «вибір гомосексуальності». Натомість дослідження пов’язують такий досвід із тяжчим психологічним станом і більшою ймовірністю суїцидальних спроб.

Наприклад, огляд робочої групи APA за 2009 рік виявив недостатньо якісних доказів того, що практики конверсії надійно змінюють сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність.

У дослідженні 2015 року в журналі «Консультативна психологія» автори опитали 1612 осіб, які пройшли спроби змінити сексуальну орієнтацію, і виявили, що лише 3,2% повідомили навіть про «незначні зміни в сексуальній орієнтації».

Оглядове дослідження 2020 року в журналі «Клінічна психологія: наука та практика» виявило, що повідомлення про успішні результати часто містять методологічні обмеження, такі як упереджена вибірка або ретроспективний дизайн, які послаблюють валідність або перешкоджають узагальненню результатів. Багато досліджень повідомляють про негативні наслідки, такі як депресія, дисфункція стосунків тощо.

Гени, гормони й розвиток мозку

Пам’ятаєте сестер Вачовські? В об’єднаній вибірці з 463 пар обидва близнюки значно частіше одночасно ідентифікували себе як трансгендерні чи небінарні серед однояйцевих — 21,2%, — ніж серед різнояйцевих — 8,7%. Це аргумент на користь генетичного внеску як однієї з потенційних детермінант потреби у гендерно-стверджувальній допомозі.

Savić, Garcia-Falgueras і Swaab у 2010 році узагальнили дослідження мозку, гормонів і статевого розвитку. Ймовірно, статеві органи та пов’язані зі статтю особливості мозку розвиваються в різні періоди вагітності. Тому гормональні сигнали можуть впливати на ці процеси по-різному. За цією моделлю, розвиток мозку може не повністю відповідати тому, що очікують за будовою геніталій. Автори розглядають це як можливе біологічне пояснення трансгендерності.

Вимірювані особливості мозку

У 1995 році дослідники вивчили зразки мозкової тканини 42 померлих людей, серед яких було шестеро транс-жінок. Вони вимірювали BSTc — ділянку всередині мозку, не плутати з BTS.

У чоловічій контрольній групі ця ділянка була в середньому більшою, ніж у жіночій. У транс-жінок її середній об’єм був приблизно вдвічі меншим, ніж у чоловічій групі, й статистично не відрізнявся від жіночої групи. Тобто дослідники знайшли конкретну анатомічну особливість, яка в цій невеликій вибірці відповідала гендерній ідентичності транс-жінок.

У 2008 році дослідники вивчили іншу невелику ділянку — INAH3 у гіпоталамусі. Цього разу вимірювали її об’єм і рахували нейрони, нервові клітини. У дослідженні використали посмертні зразки тканини 42 людей, зокрема 11 транс-жінок.

У контрольній групі чоловіків ця ділянка була в середньому в 1,9 раза більшою та містила у 2,3 раза більше нейронів, ніж у жінок. А в групі транс-жінок обидва показники були такими ж, як у жіночій групі. Отже, подібність стосувалася і розміру ділянки, і кількості клітин усередині. Саме такі вимірювані особливості допомагають досліджувати біологічну складову гендерної ідентичності.

Що показує МРТ і чого воно не показує

У невеликому дослідженні 18 транс-жінок відмінності в окремих ділянках білої речовини мозку виявили ще до гормональної терапії. Отже, ці відмінності не можна пояснити прийманням ЗГТ.

Для цього використали особливий режим МРТ: він показує, як молекули води рухаються всередині тканини. Уздовж нервових волокон і поперек них вода рухається по-різному. За цими відмінностями можна опосередковано оцінювати організацію волокон.

Водночас дослідження не встановлює, коли саме виникли відмінності та що їх спричинило. І «проміжні показники» не означають «наполовину жіночу» ідентичність: МРТ вимірює властивості тканини, а гендер у відсотках не видає.

Таким чином, наука все ще продовжує вивчати людський мозок і здоров’я транс-людей. Однак навіть із того, що нам уже відомо, трансгендерність та гендерна ідентичність не є вибором, не можуть бути визначені силою «ззовні».

Джерела

• Оригінальна карусель ГО «Емансипація» в Instagram.
• APA: Appropriate Therapeutic Responses to Sexual Orientation (2009).
• Дослідження близнюків (2025).
• Savić, Garcia-Falgueras and Swaab (2010).
• Zhou et al. (1995): BSTc.
• Garcia-Falgueras and Swaab (2008): INAH3.
• Дослідження білої речовини мозку до гормональної терапії.
• Dehlin, J. P., Galliher, R. V., Bradshaw, W. S., Hyde, D. C., & Crowell, K. A. (2015). Sexual orientation change efforts among current or former LDS church members. Journal of Counseling Psychology.
• Przeworski, A., Peterson, E., & Piedra, A. (2021). A systematic review of the efficacy, harmful effects, and ethical issues related to sexual orientation change efforts. Clinical Psychology: Science and Practice, 28(1), 81–100.

За підтримки

Опубліковано за підтримки TGEU — Trans Europe and Central Asia.