Небінарність: нова мода чи… все-таки ні?

Небінарні досвіди та знецінення

Навіть у рамках фем- та ЛГБТІК-спільнот, і зокрема у транс-спільноті, досі продовжуються дискусії щодо небінарних людей. Значна частина, здавалося б, прогресивних за своїми поглядами людей намагається стерти ідентичність небінарних. Досвід небінарних людей часто висміюється у суспільстві, у більшості держав законодавчого визнання взагалі немає — наприклад, як у нас.

Крім того, навіть та частина прогресивної спільноти, що валідує небінарні досвіди та визнає право небінарних людей на самовизначення, часто ненароком знецінює такі досвіди, розглядаючи їх усе одно як певну «субкультуру», «бажання виділитися» чи «особливості характеру й сприйняття».

Із цим часто стикається загалом уся транс-спільнота, однак саме для небінарних людей таке знецінення є найбільш болючим. Іноді такий підхід намагаються виправдати тим, що небінарних людей начебто «мало» і вони «статистична похибка». Але чи так це?

Міф: небінарних людей мало

Реальність: небінарних — до третини від усієї транс-спільноти.

Попри популярний міф про небінарних людей як статистично незначущих, реальність така, що до третини — 30–40% — транс-людей ідентифікують себе як небінарні у соціологічних опитуваннях у США, включаючи й більш нещодавні звіти, та Сполученому Королівстві.

Міф: небінарні не можуть називати себе трансгендерними

Реальність: небінарність знаходиться під транс-парасолькою.

Як і трансгендерність, небінарність є зонтичним терміном, що об’єднує багатьох дуже різних людей із дуже різним досвідом. Однак «парасолька» небінарності знаходиться повністю під «парасолькою» трансгендерності.

Трансгендерність — неспівпадіння гендерної ідентичності з гендером, приписаним при народженні, AGAB.

Тому, незважаючи на слова багатьох ексклюзивних активіст_ок, небінарні люди залишаються невід’ємною частиною нашої спільноти.

Міф: усі небінарні люди не мають дисфорії

Реальність: небінарні люди так само поділяють увесь транс-досвід.

Небінарні люди так само можуть відчувати гендерну дисфорію, мати бажання й робити транс-перехід, приймати ЗГТ, робити інші гендерно-афірмативні втручання… або не робити всього цього!

Аргумент, що «трансгендерними людьми можуть бути лише бінарні транс-люди», виключає значну частину спільноти та не відповідає дійсності так само, як аргумент, що «не всі небінарні люди вважають себе трансгендерними». Значна частина транс-людей у запереченні, стелсі чи з інших ідеологічних причин також не називає себе трансгендерними.

Міф: небінарність — щось вигадане і небажання належати до жодного «табору»

Реальність: небінарність, як і трансгендерність, має наукове обґрунтування та докази.

Наприклад, дослідження Joel et al. (2015) показало, що мозок не можна чітко поділити лише на «чоловічий» або «жіночий». У кожної людини він складається з мозаїки ознак: одні ділянки можуть бути більш «типово чоловічими», інші — «типово жіночими».

У своєму дослідженні автор_ки вирішили перевірити, чи дійсно статеві відмінності в мозку утворюють дві окремі категорії зі спільними, а головне — внутрішньо узгодженими ознаками.

Як досліджували мозок

Для дослідження було взято МРТ-знімки понад 1400 людських мізків із чотирьох різних баз даних, щоб виключити випадковість результатів.

Для кожної вибірки аналізували лише ті зони сірої, білої речовини чи нейронних зв’язків, які демонстрували найбільші статеві відмінності: де величина ефекту Коена становила понад d > 0,70, тобто де перекриття чоловічих та жіночих показників було найменшим. d Коена — це статистична міра, яка показує практичну значущість різниці між групами або сили зв’язку між змінними незалежно від розміру вибірки.

На основі розподілу для кожної зони визначили «чоловічий полюс» — параметри, в яких опинилися 33% крайніх чоловіків, — та «жіночий полюс» — відповідні 33% крайніх жінок. Показники між ними віднесли до «проміжної зони».

Для аналізу кожного індивідуального мозку вчені вивчали МРТ кожної окремої людини, щоб оцінити, які саме ознаки поєднуються в одній голові.

Яким був результат

Навіть у тих зонах, де різниця вважається найбільшою, показники чоловіків та жінок сильно накладалися один на одного. Форми мозкових структур, властиві більшості жінок, були так само притаманні й більшості чоловіків.

Частка людей, чий мозок був би повністю «чистим» — тобто мав би виключно жіночі або виключно чоловічі ознаки в усіх досліджуваних зонах, — виявилася мізерною: від 0% до максимум 8,2% залежно від вибірки.

У 23–53% випадків в одному й тому ж індивідуальному мозку одночасно поєднувалися і чітко «чоловічі», і чітко «жіночі» параметри різних зон.

Таким чином, дослідження демонструє, що на нейробіологічному рівні не існує абсолютної бінарності. Навпаки, наш мозок є скоріше близьким до мозаїчної структури.

Однак, на жаль, наша культура схиляється до систематизації людей виключно на базі суто зовнішніх поверхневих ознак, що ускладнює правові інституційні системи, зокрема на рівні законодавства держав у питанні юридичного визнання небінарних людей. Або хоча б у своїй архаїчній вимозі вказувати гендерний маркер у документах.

Міф: небінарність — нова мода та рідкість

Реальність: бінарність — локальний конструкт.

Насправді небінарні люди існували всю історію людства. «Традиційні ролі» почали з’являтися, в антропологічному розумінні, зовсім нещодавно, і цей процес є не менш штучним, аніж будь-які інші гендерно-соціальні моделі, що не є поганим саме по собі.

Врешті-решт, серед неєвропейських та небілих культур, корінних народів тощо залишається багато таких, традиції котрих передбачають існування інших гендерних ідентичностей та ролей.

Небінарні люди існують! Небінарні люди валідні!

Джерела

• Оригінальна карусель ГО «Емансипація» в Instagram.
• U.S. Transgender Survey (2022).
• Williams Institute: Trans Adults in the United States (2025).
• KFF / Washington Post Trans Survey (2022).
• Joel et al. (2015): Sex beyond the genitalia: The human brain mosaic.

За підтримки

Допис створено за підтримки RFSL — Шведської федерації за права ЛГБТКІ.